Московський район – один з дев’яти адміністративних районів Харкова, одного з найбільших промислових, наукових та культурних центрів України.
Площа району становить 2270 гектарів. Населення складає більше 300 тис. чоловік, що дорівнює населенню таких обласних центрів, як Полтава, Чернігів, Суми. За кількістю населення Московський район Харкова – один з найбільших міських районів України.
Роком заснування Харкова деякі дослідники вважають 1654 рік, коли розпочалося будівництво фортеці. В північно-східній частині фортеці височіла Московська проїжджа вежа, від якої починався шлях, що вів до Москви (пізніше – Московська вулиця).
На початку XVIII століття було заселено Поділ – район між фортецею та річкою Харків, а в 30–40-ві роки цього ж століття, коли минула загроза нападів з боку татар, почали забудовуватися землі за річкою Харків. Виникла так звана Харківська сторона.
У ХІХ столітті заселення цієї території проходило значно швидше. Це було пов’язано з розвитком ремісничого, а згодом і промислового виробництва, торгівлі. До 1816 року на Михайлівській площі (нині площа Руднєва), а потім на Кінній (площа Повстання) проводився кінний ярмарок. У червні на цій же площі відбувався й знаменитий Троїцький ярмарок, на якому здебільшого велася оптова торгівля.
У другій половині ХІХ століття, після скасування кріпацтва, Захарківський район почав швидко перетворюватися із переважно торгово-ремісничого на промисловий. Серед підприємств, які були засновані у цей час, звернемо увагу на завод «Товарищества Гельферих-Саде» - первісток великої промисловості Харкова (пізніше – моторобудівний завод «Серп і молот»). Бурхливе піднесення економіки епохи «золотого віку» вітчизняного підприємництва супроводжувалося зростанням числа закладів освіти та культури, охорони здоров’я та спорту.
У 1877 році було зведено будинок для 1-го реального училища (сьогодні тут розташований один з корпусів Харківського державного технічного університету сільського господарства), через п’ять років – будинок для 2-ї жіночої гімназії. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. було побудовано комплекс Миколаївської лікарні (тепер лікарня № 17, перший у Харкові стадіон, який згодом став стадіоном «Серп і молот».
У 1883 році по Старомосковській вулиці (Московський проспект) спочатку до 1-го реального училища, а потім – до Кінної площі розпочався рух конки, у 1906 році по території району пройшов перший трамвай.
Технічний прогрес все більше впливав на життя харків’ян. У 1869 році перші вулиці на території майбутнього Московського району були освітлені газовими ліхтарями., а наприкінці ХІХ століття тут з’явилося електричне освітлення. Вознесенська площа стала центром телефонізації Харкова. Звідси, з Центральної телефонної станції, пішли по місту лінії нового зв’язку.
Початок ХХ століття ознаменувався неабиякими соціальними потрясіннями, кульмінацією яких стали три російські революції. На території району відбувалися страйки та багатотисячні маніфестації.
Громадянська війна та інтервенція призвели до суттєвого зменшення економічного потенціалу району. Промислове обладнання заводів було частково вивезено, частково стало непридатним, матеріальні цінності значною мірою були розграбовані. На початку 20-х років починаються широкі перетворення в різних сферах життя. В тому числі великі зміни відбулися й у адміністративно-територіальному устрої міста.
В 1937 році Постановою Президії ЦВК УРСР від 2 вересня було створено Сталінський район міста Харкова (14 листопада 1961 року Указом Президії Верховної Ради УРСР район було перейменовано на Московський).
На кінець 1925 року промислові підприємства району відновили роботу, а деякі за обсягом виробництва навіть перевищили довоєнний рівень.
У другій половині 20-х років виникає ціла низка нових фабрик та заводів, а старі були піддані реконструкції. У 1930 році на базі авторемонтних майстерень було створено завод «Поршень».
З 1931 року починається історія розвитку Харківського електротехнічного заводу (таку назву він одержав у 1938 році).
У 1920–1930-ті роки в районі виникла густа мережа шкіл-семирічок, а пізніше – шкіл з десятирічним терміном навчання, фабрично-заводських шкіл, шкіл робітничої молоді. Широкого розмаху набула боротьба з неписьменністю, яка, в основному, успішно завершилася в 30-ті роки.
Значною подією в історії вищої освіти в Україні стало відкриття в 1930 році Харківського інституту інженерів залізничного транспорту.
Розвивалася й наука. На базі 4-ї радянської лікарні (колишня Сабурова дача) було створено Український інститут клінічної психіатрії та соціальної психогігієни (пізніше тут було організовано Українську психоневрологічну академію).
У 1922 році було створено Перший державний НДІ охорони материнства та дитинства.
У 1920–1930-ті роки широко розгорнувся масовий фізкультурний рух. У довоєнний період район мав дві значні спортивні споруди: стадіон «Серп і молот» та єдиний тоді в місті басейн (відкритий у 1927 році).
Відбулися й інші зміни: в 1928 році розпочався автобусний рух, в 1931 – теплофікація міста 1 району, на вулицях з’явилися гучномовці.
Напад фашистської Німеччини на СРСР перервав мирне будівництво, завдав величесзних збитків господарству.
Коли багатоденних та кровопролитних боїв фашисти увірвалися до Харкова, оборону в районі площі Фейєрбаха утримували харківські ополченці, штаб полку яких розташувався в будинку Харківського інституту інженерів залізничного транспорту.
23 серпня 1943 року – один з найбільш знаменних днів і історії Харкова, день його визволення від фашистських загарбників. У 1945 році на пл. Фейєрбаха, на братській могилі радянських воїнів, що загинули при обороні міста в березні 1943 року, було встановлено обеліск. У 1949 році встановили надгробок на місці поховання радянських воїнів, які віддали життя за звільнення Харкова в березні та серпні 1943 року (3-тє міське кладовище по вул. Академіка Павлова). Меморіальні дошки та пам’ятні знаки встановлено в інших місцях району.
Одразу ж після визволення міста розпочалися роботи по його відбудові. У 1945 році продукцію виробляла майже половина довоєнних промислових підприємств, а у 1948 – промисловість району досягла довоєнного рівня.
Кінець 1960–1980-х років став важливим періодом у житті Московського району. Хоча ці роки й одержали назву «епоха застою» (і не безпідставно), та саме тоді були досягнуті чималі успіхи, в тому числі відбувалися модернізація та подальша концентрація виробництва.
В 1965 році було створено завод «Електробритва». В 60-ті роки завершилася реконструкція заводу «Поршень». А у 1976 році на його базі та кількох інших підприємств було створено виробниче об’єднання «Харківтракторозапчастина» (тепер АТ «Автрамат»). У 1979 році розпочалася чергова реконструкція заводу «Серп і молот».
У 1960–1980-ті роки в районі велося інтенсивне житлове будівництво. Основним районом нового масиву стало Салтівське плато. Будівництво Салтівського житлового масиву розпочалося в 1967 році. Вперше у нашому місті було зведено 16-поверхові будинки, а згодом і єдиний на той час у місті 24-поверховий будинок.
У 1970–1980-ті роки, із введенням у дію метрополітену, покращилося транспортне обслуговування населення. У ці ж роки було відкрито нові підприємства торгівлі з сучасним обладнанням і зручними формами обслуговування. Відкритий у 1968 році універмаг «Харків» став одним з найбільших у республіці. У 1972 році став до ладу один з перших в Україні універсамів, у 1975 році збудовано універмаг «Московський», у 1980 році відкрив двері універмаг «Україна».
У цей період було чимало зроблено й у галузі освіти, науки, культури.
У роки перебудови відбулися зміни у багатьох сферах виробництва та соціального життя. В районі, як і в країні в цілому, стали розвиватися нові форми господарювання, змінюватися структура управління, поширюватися демократизація та гласність. Проголошення незалежності України відбулося в умовах широкого суспільного піднесення. Перед країною відкрилася перспектива побудови громадянського суспільства.
І в теперішній час, не дивлячись на труднощі сьогодення, район має чималий потенціал, а значить і перспективи відродження колишньої слави.
Головне на початку ХХІ століття – вірно врахувати сучасні світові тенденції розвитку і знайти свій шлях до цивілізованого життя.
